Меч арея

Іван Білик

Неперевершеним майстром такої історичної прози і був легендарний Іван Білик. Кожен його роман руйнував безліч чужих, часом ворожих, міфів, натомість створюючи власний Український Міф, спростувати який досі ніхто не спромігся. Білик чудово знав болгарську (й староболгарську) мову, довгий час жив у Болгарії і мав доступ до місцевих бібліотек і архівів. Саме тому його бачення історичних подій і персонажів завжди обґрунтовані й логічні. Наприклад, всі ми звикли думати, що Олег «Віщий» був неодруженим і не мав нащадків. А Білик в «Похороні богів» показує, що й княгиня Ольга, й Асмус зі Свенельдом, були його дітьми. Що Ольга до Болгарії має лише те відношення, що була одружена з опальним болгарським князем Владимиром, після страти якого почала претендувати на болгарський трон. Саме тому її онук (а не син!) Святослав і хотів зробити своєю столицею Преславу, мовляв, там середина землі моєї. Всім нам з дитинства втовкмачували, що «Віщий» Олег помер від укусу чорної змії (чорної! у Києві?), а Білик стверджує, що таки від деревлянської стріли...

Безліч спростованих міфів, на уламках яких постає його видиво Києва за часів від Олега до Володимира! Часів, коли варяги, загарбавши Київський стіл, трансформували державу Кийовичів за зразком імперії франків. І коли постала історична необхідність зректися старих і рідних богів на догоду новому грецькому богу.

Кожен із романів Івана Білика цілком заслужено міг стати лавреатським, але Шевченківську премію письменник отримав за неймовірну книгу «Золотий Ра».

Іван Білик написав свій перший бестселер в 42 роки. «Меч Арея» став всього другою його виданою книгою і одночасно візитівкою на все життя! Цей роман приніс Іванові успіх і гроші, а разом з тим і всі можливі неприємності від ЦК та КДБ. Ще б пак, Іван руйнував радянську концепцію «єдності трьох братніх народів». Ще й стверджував, що Київ виник у V сторіччі, а не в ІХ.

Лише збіг обставин, друзі та відверте диво декілька разів рятували Білика від можливих арештів. Наприклад, ще до «Меча Арея» був написаний «Яр» (1958). Видавцю він здався надто націоналістичним, ще й мав згадки про Голодомор, а друку такого роману радянська влада не могла дозволити. Якби твір вийшов — від арешту письменника нічого б не вберегло. Іван дослухався порад і сховав цей твір на довгі 50 років.

Втім, вистачило лиха і через «Меч Арея». Перше видання вилучили з продажу одразу, Білика вигнали з роботи, заборонили друкуватися і перекрили усі шляхи для працевлаштування без дозволу КДБ і ЦК партії. Від нього вимагали публічно відректися від своїх поглядів, описаних у книзі.

Білик не зрікся і продовжив писати. До жанру історичних романів він повернувся 1986 року з сенсаційним «Похорон богів». Одразу після нього він написав тріумфальний роман «Золотий Ра», за який отримав Шевченківську премію, і почав трилогію «Скіфи» («Дикі білі коні» — про розгром царя Дарія в Україні; «Не дратуйте грифонів» — про наступне покоління переможців Дарія; «Цар і раб» — про повстання скіфа Савмака, який завалив Боспорське царство).

Видання його другого бестселера «Золотий Ра» теж було пов’язане з численними скандалами, в тому числі з радянськими істориками та академіками, деякі з яких усе робили, щоби Іван не видав книжку.

Сам же Білик вважав, що його «Похорон богів» майстерніший за «Меч Арея», а найулюбленішим своїм романом називав «Яр».